Чи бути електронним виборам?

Питання легітимності будь-якої влади безпосередньо залежить від довіри до виборчої системи держави. Сучасна Україна, протягом багатьох років страждає від низького ступеня довіри до державних інституцій, дуже тонко реагує на будь-які інсинуації, пов'язані з чесністю і прозорістю виборчого процесу. Причиною тому є і деякий історичний досвід, і гострота політичної боротьби. Так чи інакше, з наближенням чергових виборів в країні виникає питання легітимізації їх результатів.


Не секрет, що згідно з виборчим законодавством, ретельно коректованих кожен раз в залежності від флуктуацій в системі політичного устрою країни, офіційні результати голосування встановлюються на підставі паперових протоколів виборчих комісій. З «мокрими», як водиться, печатками і підписами. Паралельно, починаючи з 2002-року, в тому чи іншому вигляді в Центральній виборчій комісії функціонує Єдина інформаційно-аналітична система «Вибори», покликана оперативно визначати попередні результати голосування. Роль цієї системи важлива, перш за все, в силу швидкості доставки і відображення інформації. Важливо відзначити, що забезпечення безпеки даних в цій системі завжди приділялася підвищена увага. Можна тільки уявити собі ступінь ризиків, відповідальність розробника і розпорядника системи в разі, якби з її допомогою держава визначала офіційні результати виборів. Проте, завдання організації електронного підрахунку голосів періодично актуалізується з проведенням чергового волевиявлення.


Електронне голосування (e-voting) - концепт, який передбачає об'єднання електронних технологій збору, передачі і підрахунку голосів і є природною складовою системи електронного уряду, широкого поширеною в розвинених країнах і все більше обговорюється в нашій країні. Втім, помилково було б припускати, що електронне голосування є чимось унікальним і властивим виключно «монстрам» світової економіки. Поряд з такими державами, як Великобританія, США, Канада, Швейцарія і Нідерланди, електронні вибори давно організовуються, наприклад, в Перу і Венесуелі, а також ряді колишніх республік СРСР.


Під самими електронними виборами може матися на увазі використання різного роду технологій, як-то електронних засобів голосування, так і підрахунку голосів. Серед існуючих різновидів першої групи засобів можна виділити сенсорні екрани, кнопки та інші варіанти фіксації голосів, що акумулюють дані на спеціальних носіях. Основні ризики в даному варіанті пов'язані з цілісністю інформації про голосах, переданої на носіях, і коректністю її відомості в рамках загальної бази. Широко поширені також системи Інтернет-голосування, в яких електронні бюлетені і результати голосування передаються по мережах загального користування. Питання забезпечення конфіденційності і цілісності інформації про волевиявлення громадянина є вкрай актуальними, так само як і ідентифікації і аутентифікації голосуючого. У паперово-електронних системах голосування сам бюлетень як і раніше є паперовим, проте підрахунок голосів здійснюється за допомогою систем електронного сканування. Тут знову-таки важливо забезпечити правильність розпізнавання відповідної мітки електронним пристроєм.


Очевидно, що впровадження систем електронного голосування в Україні незмінно зіткнеться з низкою труднощів. По-перше, в системі Інтернет-голосування важливо переконатися в тому, що проголосував конкретна людина (при цьому пам'ятаємо, що сам результат повинен залишитися в таємниці). Для цього необхідно забезпечити його ідентифікацію, наприклад за допомогою електронного паспорта, який у нас до сих пір знаходиться на етапі проекту. Далі необхідно гарантувати, що дані про голосування будуть передані в центр підрахунку голосів коректно. Контроль їх цілісності можна було б забезпечити за допомогою електронного цифрового підпису. Однак далеко не всі наші виборці нею володіють, а саме її використання ставить під сумнів анонімність вибору.


У випадку з залученням коштів електронного голосування важливо надати виборцю можливість переконатися в правильності обліку його голосу. У разі аудіовізуального підтвердження або паралельної фіксації факту голосування на паперовому носії у виборця все одно потенційно може залишитися сумнів в тому, що його голос був відданий за конкретного кандидата або партію. Можливість же віддаленої перевірки результатів свого ж голосування незмінно викличе підозру в спроможності цими результатами маніпулювати. І взагалі, питання легітимності електронних виборів безпосередньо залежить від ступеня довіри, перш за все до їх організаторам. Держава в таких випадках повинна не тільки виключити ризик маніпуляції, але і несанкціонованого втручання в роботу системи електронного голосування.


Важливим елементом проведення електронних виборів також є повсюдне використання апаратного і програмного забезпечення. Як перше, так і друге мають звичай час від часу давати збої. В історії інших країн вже бували неодноразові випадки помилкового пропуску голосів і некоректного їх обліку. Програмне забезпечення обліку і підрахунку голосів може таїти в собі як елементарні помилки розробника, так і будь-якого роду незадекларовані можливості.


Таким чином, поки описані вище ризики не будуть ефективно усунені, а до самих органам влади, який забезпечує організацію та безпеку електронного волевиявлення, що не буде беззастережної довіри, всерйоз обговорювати перехід України до електронних виборів не доводиться. У той же час, іншого шляху у нас немає, і вже наступні вибори можна і потрібно проводити в змішаному режимі, наприклад, на якихось тестових ділянках. Довіра ж до результатів електронного голосування буде зростати з кожним разом, як тільки вони будуть відповідати результатам виборів з використанням класичної паперової технології.


Віктор Жора, експерт в сфері інформаційної безпеки